Як з’явилося поняття «стрес»

Поняття стресу пов’язане з іменем ендокринолога Ганса Сельє. 1936 року він опублікував у журналі «Nature» статтю про досліди на щурах. Тварин піддавали різним шкідливим впливам: холоду, травмам, надмірним навантаженням, отруєнням. Виявилося, що незалежно від причини організм щоразу відповідав однаковим набором змін.

Так з’ясувалося головне: реакція організму неспецифічна, тобто однакова за будь-якої причини. Сельє назвав її загальним адаптаційним синдромом, а сам стан позначив фізичним терміном stress — напруження, навантаження.

Він виділив три фази стресу:

тривога (мобілізація) — організм збирає сили;

резистентність (адаптація) — пристосовується до нових умов;

виснаження — ресурси вичерпуються, якщо напруження триває надто довго.

Також він розрізняв еустрес — «корисний» стрес, пов’язаний з позитивними подіями й викликами, і дистрес — шкідливий для здоров’я. Спершу поняття стресу стосувалося лише фізіології. Згодом його поширили й на психологічні переживання: психолог Річард Лазарус показав, що сила стресу залежить і від того, як людина оцінює ситуацію та свої сили.

Стрес — це сигнал

Короткочасний помірний стрес мобілізує: зростають увага, енергія й швидкість реакції. А ще він сигналізує, що щось потребує уваги: перевтома, брак сну чи відпочинку. Проблеми виникають, коли напруження затягується, а ми його ігноруємо.

Перший крок до подолання стресу — помітити, що щось не так, і назвати свої почуття. Дослідження показують: коли людина називає емоцію, фізіологічна реакція на неї зазвичай слабшає. Кілька разів на день запитуйте себе: «Що я зараз відчуваю — тривогу, злість, утому, сум?»

Поради, як знизити стрес, — на картках.

Джерело: Центр громадського здоров’я України